— Ну що, дідусю, час розплачуватися настав? — сказав найвищий із чоловіків, клацнувши пальцями.

Старий упав на коліна, руки тремтіли.

— Прошу… дайте мені ще час… я все поверну… клянусь… — голос зламався й перетворився на хрипкий шепіт.

— Скільки ще ми чекатимемо? — сів поряд інший чоловік і схопив його за комір. — Ти вже три місяці обіцяєш.

— Я… я знайду… візьму ще позику…
— Нам потрібні гарантії, — холодно промовив чоловік у шкіряній куртці. Поруч стоячі хлопці нервово реготали й підморгували один одному.

Бандит‑лідер звернувся до чоловіка поруч:
— Відріж йому палець.

Старий застиг. Потім раптово затремтів і розплакався:

— Ні… будь ласка… я все поверну… не робіть цього…

Чоловік уже витягнув ніж і схопив його за зап’ястя.

І саме в той момент… із глибин лісу вийшла постать, якої вони найменше очікували побачити.

З глибини лісу пролунало тріскотіння гілок, наче хтось ламав їх голими руками. З туману з’явився масивний чоловік: близько п’ятдесяти років, із сивим волоссям, широкими плечима і крижаним поглядом. Кожен його крок виглядав так, ніби він на своєму місці, як удома серед дерев.

— Хто насмілиться гуляти цим лісом у таку погоду? — гаркнув лідер банди. Його голос уже не звучав так впевнено, як хвилину тому.

Чоловік зупинився за десять кроків від них. Страху в його очах не було.

— Відпустіть старого, — сказав він спокійно, але рішуче.

— Хто ти взагалі? Мисливець? Лісник? Або просто божевільний? — гарчав один із бандитів.

Чоловік зробив крок уперед.
— Я той, кого ви ніколи не хотіли б зустріти сьогодні.

Бандити нервово переглянулися. Їхній сміх повернувся, але він був напружений, кволий, майже переляканий.

— Досить цього цирку, — гаркнув лідер. — Йдіть, поки можете.

Чоловік продовжив крокувати вперед, повільно, розмірено… і водночас його присутність була жахливою.

— Я сказав, стій! — закричав один із бандитів, розмахуючи залізною трубою.

Чоловік навіть не зворушився. Миттєво він схопив трубу, скрутив її — щось тріснуло так голосно, що решта відступила.

— Що ти робиш?! — закричав інший, голос тремтів.

Лідер витягнув пістолет. Старий прикрив голову руками.

Чоловік не рухнувся. Він лише подивився лідерові прямо в очі — і той відчув, як холодний, первісний страх проникає в серце.

— Ти не стрілятимеш, — спокійно промовив чоловік.

— Але… ти не боїшся?! — голос лідера тремтів.
— Ти боїшся. І знаєш це.

Лідер вистрілив. Вибух розірвав туман. Але чоловік лише злегка нахилив голову — куля пройшла повз.

У блискавичному русі він опинився поруч із лідером, вирвав пістолет із рук і ліктем скинув його на землю. Лідер впав, мов мішок.

— Вставай, — тихо сказав старому. — Тепер тобі нічого не загрожує.

— Хто… хто ви? — прошепотів старий.

— Старий друг. А твій борг… тепер мій тягар.

Бандити лежали на землі — деякі без свідомості, деякі стогнали від болю. Ніхто не наважився подивитися чоловікові з лісу в очі.

Він допоміг старому сісти в машину.

— Пам’ятай: іноді допомога приходить з тих місць, де її зовсім не чекаєш. Із тіней лісу… де минуле досі живе.

Чоловік розвернувся і зник поміж дерев так тихо, як з’явився.

Але одне було ясно: ті, хто напав на старого, більше ніколи не ступлять цією стежкою. Вони знали — хтось стежить у лісі. І приходить, коли настає справжня темрява.