Author
erevanblog_a

Те, що було написано одразу під дитячим підписом, змусило мотоцикліста похолонути сильніше, ніж нічний вітер над порожнім мостом.

erevanblog_a Comment
Під зворушливими рядками дитячим почерком стояли ще три слова, написані вже іншою рукою — нервово, поспіхом, ніби людина боялася власних думок: «Вона не [...]

Я придивилася — спершу в кадрі було видно лиш нечітку пляму, щось, що майнуло вздовж підлоги. Я вирішила, що це тінь. Або збій камери. Або, може, сусідський кіт якимось дивом пробрався в дім.Але наступні секунди змусили мене буквально зомліти.

erevanblog_a Comment
З-під стола піднялася маленька біла фігурка… Я не одразу змогла збагнути, що це таке.Та коли силует підійшов ближче до палаючої розетки, я машинально [...]

Вона не договорила — горло стислося. Слова застрягли, ніби хтось схопив її за шию.Солдат повільно підвівся, тримаючись за спинку сидіння, ніби боявся впасти назад.

erevanblog_a Comment
Його очі…Такі самі.Ті самі очі, які вона пам’ятала ночами, бачила у снах, які три роки ятрили душу. — Олено?.. — тихо вимовив він. [...]

Рік за роком Анна жила у своїй маленькій хатині на краю села. Старість підкрадалася непомітно: то коліна нили, то подих перехоплювало, то пам’ять підводила. Але бабуся Анна ніколи не скаржилась — так навчило життя. Щодня вона виходила до лісу, прислухалася до тиші, до шелесту гілок, до дихання природи, наче розмовляла з давніми друзями — тими самими чотирма вовчатами, яких колись урятувала.

erevanblog_a Comment
Сусіди не раз піджартовували:— Ну що, Анно, твої вовчики прийдуть чаю випити?Вона лише лагідно всміхалася у відповідь. Та одного дня їхній сміх змінився [...]

Ранок настав дивно тихо. Настільки, що Артур, прокинувшись, навіть здивувався: дружина зазвичай гриміла на кухні, ставила чайник, перегортала щоденник. А сьогодні — жодного звуку.

erevanblog_a Comment
Він зайшов на кухню — на столі лежала тарілка з омлетом, ідеально круглим, немов викладеним циркулем. Такого вона не готувала вже давно. — [...]

Мaya довго не наважувалася відкрити лист. Здавалося, ніби сам папір дихає бідою — ледь помітно, тривожно, холодно. Вона тримала конверт у руках, як живу істоту, і раптом зрозуміла: Grace залишила не просто слова. Вона залишила попередження.

erevanblog_a Comment
Коли папір нарешті розірвався, з нього висипалася тонка, висушена пелюсткова крихта соняшника — символ, який Grace носила повсюди. Її маленький сонячний амулет. Але [...]

Поліцейські постукали у двері будинку, де, за їхніми даними, жила дівчинка. Ніч була тиха: ні світла у вікнах, ні жодного звуку всередині. Тривога дряпала по шкірі, наче крижаний кіготь. Ми чекали майже дві хвилини — і нарешті двері повільно відчинилися.

erevanblog_a Comment
На порозі стояла жінка — бліда, із темними колами під очима, з розкуйовдженим волоссям, ніби вона не спала багато ночей поспіль. Вона виглядала [...]