Author
erevanblog_a

Нахабна жінка їла просто в супермаркеті й не збиралася платити: коли працівник вимагав відшкодувати зіпсований товар, вона здійняла скандал, який паралізував увесь магазин

erevanblog_a Comment
Того дня в супермаркеті панувала майже тиша. Холодильники монотонно гули, кілька людей неспішно рухались між рядами. Ніхто не помітив одразу жінку в темному [...]

Сірий ранок. Дрібний дощ повільно стікає по холодних плитах надгробків, вбирається у свіжу темну землю, змішується з запахом вологої трави та осені.

erevanblog_a Comment
Могилки стоять ряд за рядом, мов німий сторожі минулого. Над кладовищем висить густий туман — такий щільний, ніби намагається приховати те, що не [...]

У диспетчерський центр надійшов дзвінок, який пізніше обговорюватимуть ще довго.

erevanblog_a Comment
Телефонувала маленька дівчинка. Її голос був настільки тихим, що оператор мусив нахилитися до мікрофона, ніби боявся пропустити хоч слово. — Будь ласка… приїдьте. [...]

Те, що було написано одразу під дитячим підписом, змусило мотоцикліста похолонути сильніше, ніж нічний вітер над порожнім мостом.

erevanblog_a Comment
Під зворушливими рядками дитячим почерком стояли ще три слова, написані вже іншою рукою — нервово, поспіхом, ніби людина боялася власних думок: «Вона не [...]

Я придивилася — спершу в кадрі було видно лиш нечітку пляму, щось, що майнуло вздовж підлоги. Я вирішила, що це тінь. Або збій камери. Або, може, сусідський кіт якимось дивом пробрався в дім.Але наступні секунди змусили мене буквально зомліти.

erevanblog_a Comment
З-під стола піднялася маленька біла фігурка… Я не одразу змогла збагнути, що це таке.Та коли силует підійшов ближче до палаючої розетки, я машинально [...]

Вона не договорила — горло стислося. Слова застрягли, ніби хтось схопив її за шию.Солдат повільно підвівся, тримаючись за спинку сидіння, ніби боявся впасти назад.

erevanblog_a Comment
Його очі…Такі самі.Ті самі очі, які вона пам’ятала ночами, бачила у снах, які три роки ятрили душу. — Олено?.. — тихо вимовив він. [...]

Рік за роком Анна жила у своїй маленькій хатині на краю села. Старість підкрадалася непомітно: то коліна нили, то подих перехоплювало, то пам’ять підводила. Але бабуся Анна ніколи не скаржилась — так навчило життя. Щодня вона виходила до лісу, прислухалася до тиші, до шелесту гілок, до дихання природи, наче розмовляла з давніми друзями — тими самими чотирма вовчатами, яких колись урятувала.

erevanblog_a Comment
Сусіди не раз піджартовували:— Ну що, Анно, твої вовчики прийдуть чаю випити?Вона лише лагідно всміхалася у відповідь. Та одного дня їхній сміх змінився [...]