Спершу одна ув’язнена втратила свідомість під час ранкового обходу. Через кілька днів те саме сталося з іншою, а незабаром — ще з трьома жінками. Усі вони перебували в повній ізоляції, без контакту з іншими, не виходили на спільні прогулянки та майже рік були замкнені в окремих камерах.

Медичний персонал, обстежуючи жінок, промовив фразу, яка шокувала весь блок З: усі вони були вагітні, кожна — на різному терміні.

Це було неможливо. Камери були повністю закриті, охоронці — виключно жінки, доступу чоловіків не було, а контроль здійснювався цілодобово.

Адміністрація колонії перевірила всі записи за останні місяці: журнали переміщень, звіти, записи з камер спостереження — усе виглядало «ідеально чистим».

Самі ув’язнені також не розуміли, чому їх викликають на допити. Вони лише повторювали:
— Ми знали, що вагітні. Ми хочемо своїх дітей.

Але звідки це могло взятися? Як це сталося?

Ніхто не міг дати відповідь.

Розслідування зайшло в глухий кут, поки один із слідчих не запросив додаткові документи з тюремної лікарні. І саме там розкрилася жахлива правда.

Документи показали, що жінки з блоку З стали жертвами незаконного експерименту. Кілька років тому колонія уклала контракт із фармацевтичною компанією, яка постачала ліки, нібито призначені для лікування гормональних порушень. Насправді ж ці препарати стимулювали фертильність і могли викликати вагітність без участі чоловіка.

Експеримент проводився саме на тих жінках, яких вважали «надзвичайно небезпечними» та повністю ізольованими. Лікарі, до яких зверталися ув’язнені, були причетні: у документах були їхні підписи та завуальовані звіти про «спостереження за впливом препаратів на репродуктивну систему».

Записи камер за останні шість місяців не показували жодної «незвичайної активності»: усі охоронці дотримувалися правил. Жоден чоловік не заходив до блоку. Проте на записах регулярно з’являвся медичний персонал із ліками, шприцами та документами. Кожна процедура маскувалася під рутинний огляд.

Шок посилився, коли стало відомо, що наслідки експерименту були непередбачувані. Деякі жінки відчували сильну втому та слабкість, інші — різкі перепади настрою та безпідставну тривожність. Лише після ретельного обстеження з’ясувалося, що їхні тіла реагували на штучно викликані стимулятори вагітності.

Одна з ув’язнених, Марина, розповіла слідчим, як протягом місяців відчувала одночасно страх і радість. Вона не розуміла, чому у неї росте живіт, хоча ніколи не мала контакту з чоловіком. Інші жінки переживали аналогічні емоції: суміш шоку, страху та потужного материнського інстинкту.

Адміністрація колонії намагалася приховати скандал, але це стало неможливо. Інформація просочилася в ЗМІ, викликавши шок у суспільстві. Ніхто не міг повірити, що у XXI столітті на жінках у в’язниці проводили такі експерименти.

Відразу постали правові та етичні питання: як можна використовувати людей, позбавлених свободи, для маніпуляцій їхніми тілами?

Розслідування продовжилося вже під міжнародним наглядом. Права жінок були грубо порушені, експерти вимагали негайного відшкодування. Жінки блоку З стали символом жаху, коли людське життя перетворюється на лабораторний об’єкт.

Психологи почали працювати з ув’язненими, щоб допомогти їм подолати емоційний шок. Деякі з них уперше відчули одночасно страх і радість: у них росли діти, символи сили та витривалості попри жахливі умови.

Історія блоку З показала, що навіть закриті та строго контрольовані системи не захищені від людської жадібності та бездушної науки. І поки триває розслідування, жінки, які стали жертвами експерименту, живуть із розумінням, що їхні тіла використовувалися як інструменти, а їхні життя — як експериментальні дані.

Кожна вагітність у блоці З тепер стала символом одночасно жаху та надії — жаху, бо це результат цинічного експерименту, і надії, бо людське життя проявило неймовірну силу навіть у повній ізоляції.