Було тихе літнє ранку, і сонце лише починало прогрівати вузькі вулички старого міста. Діти, загубившись серед численних провулків та непомітних двориків, відчували себе зовсім розгубленими. Вони трималися один за одного, обережно озираючись навколо, але знайти знайомі орієнтири було неможливо.

Віктор Олексійович проходив цією вулицею щодня, і його уважний погляд відразу помітив маленькі стурбовані обличчя. Він не роздумуючи підійшов і поцікавився, що трапилося. Діти, сповнені страху, швидко розповіли про свою втрату, про те, як вони грали неподалік і раптом не знайшли дороги додому.

Віктор Олексійович усміхнувся, намагаючись заспокоїти їх: «Не хвилюйтеся, зараз усе владнаємо». Він узяв дітей за руки і повів вузькими вуличками, розповідаючи при цьому маленькі цікаві історії про старе місто, щоб відвернути увагу від хвилювання. Діти почали заспокоюватися, слухаючи його спокійний і доброзичливий голос.

Поступово вони вийшли на знайому площу, де їхні батьки вже шукали дітей, перелякані, але дуже радісні, що вони нарешті знайшлися. Діти щиро подякували Віктору Олексійовичу, а він лише посміхнувся і промовив: «Головне — бути уважними і триматися разом».

Ця пригода залишила теплий спогад у серцях маленьких мандрівників. Вони зрозуміли, що навіть у найстрашніших ситуаціях завжди знайдеться людина, яка допоможе, і що сміливість, взаємна підтримка та довіра можуть зробити шлях додому безпечним і спокійним.