Вулиця була тихою, лише легкий вітер колихав гілки дерев. Кішка, крихітна чорна істота з білими лапками, нервово підняла вуха і дивилася на людину, яка намагалася її схопити. Аня, відчуваючи небезпеку, не роздумуючи кинулася вперед. Її рухи були швидкими та точними, немов вона тренувалася для таких моментів усе життя.

Вона схопила руку чоловіка, перекрутила її, щоб не заподіяти шкоди, і витягнула кішку. Кості, який стояв поруч, відразу підхопив тварину на руки. Кішка трималася міцно, її маленьке серце билося шалено, але тепер вона відчувала трохи більше безпеки.

— Тобі нічого не буде, — заспокоював її Костя, гладячи по голові. — Ми тебе більше нікому не дамо.

Аня глянула на чоловіка з гнівом і розчаруванням, але швидко відвела погляд, щоб не дати собі розсердитися надто сильно. Її думки були лише про кішку, про те, як важливо рятувати тих, хто не може сам себе захистити.

Маленька чорна істота, ще недавно налякана і беззахисна, тепер лежала в безпечних руках. Вона повільно заспокоювалася, її страх поступово змінювався на обережну цікавість. Аня відчула хвилю полегшення і радість, що змогла втрутитися вчасно.

Цей випадок залишив слід у серцях Ані та Кості. Вони зрозуміли, що навіть один маленький вчинок може змінити життя іншої істоти і що турбота та сміливість завжди винагороджуються. Кішка, дивлячись на них своїми великими очима, ніби вже знала: тепер вона у надійних руках, де її чекатиме тепло, турбота і любов.