Учора я купив у супермаркеті звичайну ковбасу. Нічого особливого — не фермерську, не дорогу, не з гучною рекламою. Вона лежала на полиці серед десятків інших, у стандартній упаковці, і я взяв її майже не задумуючись. Це був той самий момент, коли рука робить вибір раніше, ніж мозок встигає щось проаналізувати.

Супермаркет був наповнений знайомими звуками: дзижчання холодильників, скрип візків, уривки розмов. Люди рухалися швидко, ніби кожен поспішав повернутися у своє життя. Я теж поспішав. Думки були зайняті роботою, справами, тим, що чекає завтра. Ковбаса стала просто ще одним пунктом у рутинному дні.

Вдома я поставив пакети на кухонний стіл і на хвилину зупинився. Коли розпакував покупку, запах ковбаси несподівано викликав спогади. Ранки з дитинства, проста кухня, скибка хліба з маслом і ковбасою, тиша, в якій було спокійно. У ті моменти світ здавався зрозумілішим і безпечнішим.

Я зробив собі простий бутерброд. Без соусів, без зелені, без зайвих деталей. Сів за стіл і почав їсти повільно, ніби не хотів поспішати. У цей момент я відчув, як напруга дня поступово зникає. Не було жодних великих відкриттів, лише відчуття присутності тут і зараз.

Я задумався про те, як часто ми шукаємо складні рішення для простих речей. Нам здається, що щастя має бути яскравим, незвичайним, помітним. А насправді воно часто ховається в буденності — у знайомому смаку, у звичному жесті, у короткій паузі після важкого дня.

Учора я купив у супермаркеті звичайну ковбасу. І цей простий вибір нагадав мені, що іноді саме найзвичайніші речі допомагають зупинитися, перевести подих і відчути внутрішній спокій.