Ці сіамські сестри з’явилися на світ у 2000 році — у тиші операційної, де лікарі, звиклі до складних випадків, буквально застигли. Дівчатка були зрощені від грудей до таза. Їхні маленькі тіла ніби злилися в одне — два обличчя, чотири руки, але спільний набір життєво важливих органів.
Ніхто не знав, чи проживуть вони хоча б день.
Медсестри згадують, що одразу після народження панувала мертва тиша. Здавалося, навіть апаратура боялася пискнути, щоб не порушити крихку рівновагу між життям і смертю. Але дівчатка… заплакали. Обидва голоси — слабкі, тонкі, але такі вперто живі, що лікарі переглянулися: перед ними — не просто діти. Перед ними — два маленькі бійці.
Перші місяці їхнього життя були безперервним випробуванням. Батьки практично жили в лікарні, лікарі щодня боролися за стабілізацію їхнього стану. Але головне питання стояло руба:
чи можна їх розділити?
Ніхто не наважувався вимовити відповідь уголос. Через спільне серце та печінку ризик був колосальним. Але коли дівчаткам виповнилося 7 місяців, консиліум ухвалив доленосне рішення: спробувати неможливе.
Почалася операція, яка пізніше увійшла до медичних підручників.
31 година.
31 година безперервної боротьби, десятки спеціалістів, кожна хвилина — на межі.
Хірурги зізнавалися потім:
«Було відчуття, що за нами спостерігає сама доля. Один неправильний міліметр — і все б обірвалося».
І все ж — сталося диво. Операція завершилася успіхом. Обидві дівчинки вижили.
Коли батьків уперше пустили до палати, де вони лежали вже в різних ліжечках, мати не могла повірити своїм очам. Вона плакала так сильно, що медсестри обережно виводили її, щоб вона не знепритомніла.
— «Вони… вони дихають окремо… самі…» — повторювала вона, ніби боялася, що диво зникне, якщо перестане говорити.
Минали роки. Дівчатка росли, кожна — зі своїм характером.
Одна — тиха, розважлива, закохана в книги й математику.
Інша — яскрава, емоційна, мріяла стати танцівницею, хоча лікарі попереджали, що їй доведеться жити обережно й уникати великих навантажень.
Але вона вперто тренувалася — повільно, з обмеженнями, — та танцювала так, що зали вставали.
І ось те, що шокувало весь світ:
одна із сестер нещодавно стала мамою.
Її вагітність супроводжували як феномен, як символ перемоги людського духу та медицини. Лікарі зізнавалися, що хвилювалися більше за неї саму: надто багато ускладнень могло виникнути, надто багато ризиків.
Але дитина народилася здоровою — міцною, з гучним голосом і дивовижно сильними маленькими пальчиками.
Друга сестра була поруч на кожному огляді, на кожній процедурі. Вона тримала її за руку під час пологів, і коли почула перший крик малюка — розплакалася найсильніше.
— «Ми вдвох пройшли через смерть. І зараз ми вдвох зустріли нове життя», — сказала вона пізніше журналістам.
Сьогодні дівчатам 25 років.
І те, як вони виглядають зараз, вражає всіх, хто слідкує за їхньою долею.
Обидві — красиві, світлі, впевнені в собі.
Одна — молода мама, друга — куратор благодійного фонду, що допомагає дітям із рідкісними вадами розвитку. Вони живуть за кілька хвилин одна від одної, хоча зізнаються:
«Ми все одно відчуваємо себе єдиним цілим».
Ці дві жінки — живий доказ того, що дива можливі, коли за них борються. Що любов батьків, самовідданість лікарів і власна сила духу можуть перемогти те, що колись вважалося вироком.
ChatGPT может допускать ошибки. Рекомендуем проверять важную информ