Коли папір нарешті розірвався, з нього висипалася тонка, висушена пелюсткова крихта соняшника — символ, який Grace носила повсюди. Її маленький сонячний амулет. Але чому він був тут? Чому — у листі, призначеному лише для Noah?

Перше речення було написане невпевненою, тремтячою рукою.

«Якщо ти читаєш це, отже, життя забрало в нас те, що ми не встигли прожити.»

Мaya відчула, як щось важке підіймається з грудей до горла.
Grace писала далі:

«Я хотіла сказати тобі це особисто. Але я знала: якщо подивлюся тобі в очі, не зможу вимовити й слова.»

З кожним рядком текст ставав усе темнішим.

Grace отримала діагноз за тиждень до пропозиції. І весь цей короткий, сяючий роман вона жила в тіні власного вироку. Вона ретельно приховувала ліки, візити до лікаря, слабкість, яку списувала на втому. Вона підміняла результати обстежень і вмовляла колег зберігати таємницю.

Але це було тільки початком.

Вона знала, що її серце руйнується.
Кожного дня.
Повільно, але з лякаючою точністю.

У листі було зізнання, яке Мaya не вигадала б навіть у кошмарі:

«Іноді вночі я чула, як серце ніби б’ється не всередині мене, а десь поруч, у стінах. Навіть коли я не рухалася. Навіть коли лежала зовсім нерухомо.»

Вона ходила по дому, думаючи, що це труби, кроки сусідів, телефон, забутий на вібрації. Але звук був надто рівним. Надто тихим. Надто… чужим.

Grace записала:

«Коли стукіт починав пришвидшуватися, я відчувала холод. Ніби хтось стоїть біля дверей, але не наважується зайти. Це звучить божевільно, я знаю. Але я не могла позбутися відчуття, що мене кличуть кудись. Щось чекає мене на дорозі.»

Мaya перечитала ці рядки десятки разів.
І тільки потім побачила те, що було приписано внизу, ледь читабельно:

«Особливо на крутих поворотах. Там, де машини зникають надто швидко.»

Далі — ще страшніше.

Grace розповіла, що за три дні до весілля в неї стався серйозний напад. Дуже сильний. Вона знепритомніла просто на сходах у відділенні. Коли прийшла до тями, перше, що побачила — Noah, схилений над нею, з очима, повними паніки.

І вона збрехала йому.

Сказала, що просто впала. Що не поснідала. Що нічого страшного. Що весілля — найважливіше, що трапилося з нею за останні роки.

Але в листі Grace зізналася, що того дня лікар сказав їй прямо:

«Ви не витримаєте довгих поїздок, емоційних навантажень. Будь-який стрес може призвести до фатального результату. Якщо ви поїдете в гори — серце не витримає повороту.»

І Grace… усе одно поїхала.

Тільки тому, що не хотіла зруйнувати мрію Noah.

Але зовсім несподівано в листі з’явилася інша, набагато страшніша думка:

«Якщо це сталося з тобою, а не зі мною… значить, моя таємниця забрала тебе замість мене.»

Мaya відкинула лист, ніби він обпік їй руки.

Але найбільший жах був у тому, що Grace залишила не один лист.

У шухляді, глибоко під білизною, Мaya знайшла ще один конверт. На ньому не було імені. Лише дата — за п’ять днів до весілля.

Всередині — коротка записка, ніби написана у стані паніки:

«Він бачить його.
Він каже, що на дорозі хтось стоїть.
Він каже, що біля машини з’являється тінь.
Я боюся, що це не я бачу передвістя.
Я боюся… що це він.»

Мaya відсахнулася.

Grace писала про нічні видіння, про тінь на повороті, про те, що завжди відчувала — дорога забере її першою.

Але Noah…
Він бачив те саме.

І це була не хвороба.
Не слабкість серця.
І вже точно — не збіг.

Коли Мaya передала записку сім’ї Noah, стався справжній вибух.

— Хто ще знав?
— Чому вона приховувала це?
— Навіщо вони взагалі туди поїхали?!

Але ніхто не міг відповісти.

Поліція переглянула справу.
Слідчі знову почали вивчати обставини аварії.
І те, що вони знайшли, було ще страшнішим:

На відеозаписі з камери за двадцять кілометрів від повороту видно, як біла машина сповільнює хід — без будь-якої причини.
Ніби водій намагається роздивитися щось на узбіччі.
Ніби там хтось стояв.
Просто серед ночі.

Коли Мaya побачила запис, її серце стиснулося.

Бо Noah справді дивився вбік.
Ніби знав, що бачить щось, чого не має існувати.

Тепер усе місто шепотілося про прокляття.
Про чужу долю, яка знайшла їх обох.
Про дорогу, що забирає тих, хто любить надто сильно.

Але Мaya не вірила в містичне.
Не вірила — доки не знайшла останній рядок на зворотному боці листа.

Рядок, написаний так, ніби Grace виводила його майже непритомною рукою:

«Він не мав помирати замість мене.
Але тінь обрала сама.»