Коли Брейлен переступив поріг великої вітальні, тиша була настільки глибокою, що він наче відчув її фізично. На килимі посеред кімнати стояла Далія Роузвуд, прибиральниця, а поруч з нею — маленькі двійнята, Тара і Мейбл. Дівчатка сиділи на колінах Далії, їхні руки були складені, а очі закриті, ніби вони брали участь у якомусь особливому ритуалі.

Далія ніжно прошепотіла: «Дякую Тобі, Господи, за цей день і за цих двох маленьких ангелів, що дають мені силу продовжувати». Коли сльоза скотилася по її щоці, Брейлен відчув, як серце стискається від щирості моменту. Він бачив, що це не просто звичайне виховання — це справжня любов, відданість і турбота, якої давно бракувало його власній родині.

Брейлен стояв на місці, не в змозі промовити жодного слова. У нього промайнуло розуміння того, що стосунки з його дружиною Сабріною, яка постійно була зайнята роботою і поїздками, ніколи не давали його дітям тієї уваги і тепла, яких вони потребували. Далія, хоч і не була їхньою рідною матір’ю, давала їм усе — безмежну любов, ніжність і підтримку.

Він зробив крок назад у гараж, щоб трохи заспокоїтись і зібрати думки. Коли повернувся, то навмисно створив невеликий шум, аби Далія його помітила. Вона зніяковіла і швидко запропонувала йому обід. Єдине, що він зміг вимовити: «Дякую, що дбаєте про них».

Того вечора, коли Сабріна повернулася з покупками та порожніми обіцянками, Брейлен вперше реально побачив різницю: двійнята проводили більше часу з Далією, ніж з власною матір’ю. На її телефоні з’явилося повідомлення від «П’єра» з сердечком — і всі його підозри підтвердилися.

Він зрозумів, що його діти вже мають ту любов і турботу, якої вони заслуговують, і що Далія стала для них справжньою опорою, на яку можна покластися.

Продовження цієї історії обіцяє ще більше несподіванок…