Ці слова прозвучали інакше, ніж усе, що вона говорила раніше. Вони не були просто професійною вимогою — у них відчувалася боротьба. Вона стояла рівно, як належить за статутом, але її плечі ледь помітно напружилися, ніби тіло випередило розум і зреагувало на небезпечну правду.

Її погляд більше не був крижаним. У ньому з’явилася настороженість, сумнів, навіть страх. Страх не переді мною — перед тим, що могло виявитися правдою.

— Я не брешу, — сказав я тихо. — Якби я хотів вас обдурити, я б вигадав щось простіше. Без деталей. Без болю.

Вона стиснула щелепи. На мить відвела очі, ніби намагалася зібрати думки, а потім знову подивилася на мене — уважно, майже болісно.

— Звідки ви знаєте… — почала вона і зупинилася. — Звідки ви знаєте такі дрібниці?

Я зробив повільний вдих.
— Тому що я пам’ятаю. Пам’ятаю, як ти боялася темряви. Як рахувала тріщини на стелі, щоб заснути. Як сміялася, коли я робив вигляд, що плюшевий ведмедик розмовляє.

Її пальці здригнулися. Вона швидко сховала руки в рукави куртки, але було запізно — я це помітив.

— Це… це може бути збіг, — сказала вона, вже не так упевнено. — Люди люблять вигадувати історії.

— Так, — погодився я. — Але історії не пахнуть дитячим шампунем. І не пам’ятають родимку під лівим вухом у формі півмісяця.

Вона різко підняла голову.
— Звідки ви це знаєте?

Запитання вирвалося само. Не як допит. Як крик.

Між нами повисла тиша, густа й важка. Синє світло проблискових маячків ковзало по її обличчю, і мені здалося, що вона бачить у мені не старого мотоцикліста, а тінь з минулого, яке їй ніколи не пояснювали.

Радіостанція на її плечі затріщала. Вона відповіла автоматично, чітко, професійно. Коли розмова закінчилася, вона не одразу подивилася на мене.

— Ми поїдемо у відділок, — сказала нарешті. — І там… ми продовжимо розмову.

У її голосі не було погрози. І не було байдужості. Це було щось середнє — крок у невідомість, який вона ще не наважилася назвати.

І я зрозумів: хай би що сталося далі, повернення до колишнього вже не буде. Бо в ту мить, коли вона сказала «не брешіть мені», в її голосі прокинулася правда.