На порозі стояв поліцейський. Високий, у формі, з виразом обличчя, який стискав мені шлунок. Його присутність була як раптовий холодний вітер, що вривається в кімнату без попередження. Серце калатало шалено, руки легенько тремтіли, а думки плуталися у хаотичному вирі страху та очікування. Це був не просто чоловік у формі – це був символ чогось серйозного, неминучого, що тепер стало частиною мого життя.
«Доброго дня», – сказав він тихо, але впевнено. Його погляд не був вороже налаштованим, радше уважним, проникливим, ніби він міг бачити крізь всі мої думки, всі мої страхи. Кожен його погляд стискав шлунок ще сильніше, і водночас я не могла відірвати очей. Було дивне поєднання страху й захоплення – я відчувала, що кожне його слово може змінити все.
Поліцейський зробив крок уперед, рукою легко торкнувся пояса, де помітно вигиналася службова зброя. Це не була загроза, скоріше нагадування про порядок і обов’язок. Я намагалася заспокоїти дихання, намагаючись скласти слова, пояснити себе. Але його вираз обличчя не видавав ні нетерплячки, ні гніву – це був вираз професіонала, який бачив безліч історій, болю й таємниць, і тепер моє власне випробування стояло перед ним.
Кожна секунда розтягувалася, наче час сам зупинився. Я чула своє серце, а кожен його удар лунав як барабан, що оголошує неминуче. Нарешті поліцейський заговорив, його голос був спокійним, але твердим: «Нам потрібно поговорити про те, що сталося». Ця проста фраза була важкою, як камінь, що опустився на груди. У той момент я зрозуміла, що нічого не можу приховати – ні від нього, ні від самої себе.
Він стояв далі, спокійний і непохитний, а я відчувала, як шлунок все сильніше стискається. Але одночасно з цим виникло дивне відчуття певності. Присутність людини, яка символізує закон і порядок, показала мені, що, незалежно від того, що сталося, є хтось, хто прийде і зіткнеться з правдою. Це була суміш страху і поваги, яку я ніколи раніше не відчувала.
Коли поліцейський нарешті пішов, залишилася тиша, важка й насичена значенням. Я стояла, намагаючись заспокоїти подих, шлунок поступово розслаблявся. Але я знала, що його погляд, його вираз обличчя залишаться зі мною назавжди. Це було нагадування, що правда та наслідки чекають нас, і що іноді присутність однієї людини здатна змінити весь світ.