У дверях стояли двоє чоловіків у темних костюмах і жінка з теками в руках. Вони не поспішали заходити, ніби чекали, поки сама тиша запросить їх усередину. Коридор був наповнений напівтемрявою, запахом старого дерева й слабким холодом, який просочувався з вікон. У цю мить квартира здавалася чужою, хоча я прожив у ній багато років.

Чоловіки виглядали схожими між собою, але водночас різними. Один — високий, з різкими рисами обличчя та спокійним, майже байдужим поглядом. Другий — кремезний, з повільними рухами й очима, що уважно вивчали простір. Жінка стояла трохи попереду них, тримаючи теки так, ніби вони були продовженням її рук. Її постава була впевненою, а вираз обличчя — стриманим і зосередженим.

Вона першою заговорила. Її голос був рівний, без зайвих інтонацій, але в ньому відчувалася звичка до відповідальності. Вона назвала моє ім’я, і від цього звуку повітря ніби стало щільнішим. Я зрозумів, що цей візит не випадковий і не короткий.

Слова, які вона вимовляла, торкалися подій минулого, рішень, які я колись приймав без особливих роздумів. Тепер вони поверталися у вигляді фактів і дат, акуратно складених у теках. Чоловіки мовчали, але їхня присутність була відчутною — як стіна, яку неможливо обійти.

Я дивився на них і помічав дрібниці: ледь помітні складки на піджаках, сліди втоми на обличчях, подряпину на металевій застібці тек. Ці деталі робили сцену реальнішою, майже буденною, і водночас ще більш напруженою. Здавалося, що вони бачили подібні двері сотні разів і знали, чим усе закінчується.

Коли жінка замовкла, настала пауза. Вона була довшою, ніж слід, і в цій тиші я почув власне дихання. Я розумів: відповідь, яку я дам, змінить не лише цей день, а й те, що прийде після нього.

Я повільно відступив убік, звільняючи прохід. Це був не жест покори, а радше прийняття неминучого. Вони зайшли до квартири, і двері зачинилися за їхніми спинами м’яко, без гуркоту. Простір наповнився новою присутністю, новим сенсом.

Тоді я усвідомив, що ці троє у дверях були не початком і не кінцем. Вони були межею між тим, що я знав про себе, і тим, що тепер доведеться визнати. І жінка з теками в руках була не менш важливою за двох чоловіків у темних костюмах, бо саме вона тримала історію, яку більше не можна було відкласти.