…або ваше дитинство минуло в часи, коли техніка була гучною, важкою й майже вічною.
Він лежить перед вами — дивний, масивний, із формами, що зовсім не вписуються в сучасний дизайн. Молоді люди дивляться на нього з подивом, хтось жартує, хтось намагається вгадати призначення, а хтось одразу здається.

«Праска?» — припускає один.
«Якийсь старий кухонний прилад?» — сумнівається інший.
«Може, це частина від зламаного пилососа?»

Але ті, хто знає… ті мимоволі посміхаються.

Цей предмет — не просто річ. Це спогад. Це звук, який неможливо забути. Це запахи кухні, напруга в повітрі та легкий страх: «А раптом щось піде не так?»
Коли його вмикали, він не працював тихо — він заявляв про себе на весь дім. Гул, вібрація, іноді навіть іскри. Здавалося, що він живе власним життям і потребує поваги.

У ті часи не було сенсорних кнопок, мінімалізму чи інструкцій на одну сторінку. Були метал, дроти й людські руки, які вчилися обережності через досвід. Цей предмет не пробачав легковажності, але служив роками — іноді десятиліттями.

Для когось він асоціюється з дитинством, коли вся родина збиралася разом.
Для когось — із першими самостійними спробами щось зробити власноруч.
А для когось — із моментом, коли дорослішання починалося не з слів, а з дії: «Спробуй сам».

Сьогодні такі речі майже зникли. Їх замінили тихі, легкі, «розумні» пристрої. Вони зручні, але без характеру. Без історії. Без душі.

Тож якщо ви впізнали цей предмет — це справді говорить про вас багато.
Про вашу уважність.
Про вашу пам’ять.
Або про те, що ви бачили світ трохи іншим — гучнішим, грубішим, але напрочуд справжнім.